Монобільшість — шанс чи ризик? - «Политика»

Згідно з результатами підрахунку 100% електронних протоколів, партія «Слуга народу» набрала 43,16% голосів виборців. Окрім того, зі 199 одномандатних округів пропрезидентська політсила взяла 130. Тож в парламенті «СН» матиме 254 місця. Можливо, й більше, адже чимало самовисуванців, вірогідно, захочуть пристати до партії влади. Це фактично означає, що в українському парламенті буде сформована монобільшість. Вперше в історії. Партія «Слуга народу» продемонструвала абсолютний рекорд за результатами волевиявлення, набравши 43,16%. Нагадаємо, що досі найбільше голосів отримала «Партія регіонів» на виборах 2007 року - 34,37%. Окрім того, жодній політичній силі не вдавалося провести стільки нардепів по «мажоритарці». Та ж «ПР» у 2012 році перемогла на 113 одномандатних округах із 225-ти. А «СН» має 130 округів зі 199-ти (кількість округів менша через окупацію Криму та частини Донбасу). Тож знову рекорд. Тепер пропрезидентська фракція може сформувати монобільшість. Добре це чи погано, ми зрозуміємо за деякий час. Звісно, що у формуванні та функціонуванні фактично однопартійної більшості (навіть якщо будуть запрошені інші фракції, все ж «СН» буде головним партнером) є як свої плюси, так і мінуси. І невдовзі ми побачимо, що переважить. Однак вперше в історії Україні президент буде мати абсолютно необмежені можливості. Тож зможе нарешті разом із новообраним парламентом та урядом проводити справжні, а не декоративні реформи, відробити те, що заборгували суспільству ВР восьмого скликання та старий Кабмін. І зважаючи на усі обставини, відмовок та виправдань вже бути не може. Звинувачувати окрім самих себе не буде кого. Тому чекаємо. Політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим КАРАСЬОВ досить обережний у прогнозах. Більш того, говорить про те, що монопольна більшість та монополістичний парламентаризм - це досить ризикована модель і з точки зору демократії, і з точки зору ефективності роботи. «З одного боку єдиний командний центр дає вказівки і монополістична більшість голосує. Та якщо це буде хибний напрям реформ чи хибний законопроект, але він користуватиметься підтримкою коаліції? Що тоді? Тому до формату є питання. Більше того: треба враховувати той факт, що парламент - це не тільки законодавчий, але і представницький орган. Це місце для дискусій, для політичної конкуренції партій, які представляють інтереси різних груп різних виборців. І от цікаво, як монополістична більшість буде враховувати інтереси українців, які голосували не за «Слугу народу», а за інші політичні сили? Чи не вийде так, що у нас буде своєрідний демократичний більшовизм?» - ставить питання політолог. Своєю чергою кандидат історичних наук, політтехнолог, керівник «Центру політичної розвідки» Олег ПОСТЕРНАК зазначає, що формування монобільшості - шанс для оперативного прийняття рішень як в самому парламенті, так і в уряді та Офісі президента. Втім, завжди існує загроза керованості ВР ззовні. «На найближчі півроку у монобільшості буде декілька ключових задач. Думаю, що буде змінена концепція медичної реформи, «Слуга народу» буде виступати за плавний перехід до страхової медицини. Також мова йтиме про зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це вимога західних інвесторів, а новий уряд дуже чутливо ставитиметься до зовнішнього впливу, тож, на жаль, «земельну реформу» продавлять. Також буде здійснена реформа парламенту, запроваджено покарання за прогули та кнопкодавство. А ще актуальна тема зняття недоторканності з нардепів. Та тут потрібно мати 300 голосів, тож владі треба буде домовлятися з іншими парламентськими фракціями. Можливо, буде проведена корекція законодавства про освіту, а також будуть внесені зміни у Виборчий кодекс. Важливий і бюджетний процес. До речі, є один вагомий плюс нині: нові обличчя не знають старих практик вибивання субвенцій. Але якщо дивитися глобально, то зміни в країні не можна проводити без корекції соціальної політики. Це те, про що говорить Юлія Тимошенко та «Батьківщина». Нині актуальним залишається питання підвищення пенсій, зміна пенсійної системи загалом, питання зниження тарифів на газ. Та монобільшість наразі ще не має уявлення, як усе це вирішувати», - пояснює Олег Постернак. За словами експерта, така шалена концентрація влади може закрутити голову президенту. Але треба робити ставку на те, що Зеленський більш моральний, аніж колишні глави держави. Тож він впорається. Однак це не вийде у частини його команди, вихованої в дусі старих часів. «Ці люди намагаються впливати на нього, проте сподіваюсь, що у Зеленського не забракне інстинкту самозбереження. Викликів у нього загалом буде багато. Та президенту треба мати альтернативні джерела інформації, різносторонніх радників і покладатися на більш колегіальну практику прийняття рішень, а ще зустрічатися з лідерами інших фракцій. Це стане запобіжником від неоднозначних вчинків», - говорить політтехнолог. Олег Постернак прогнозує, що до «Слуги народу» в парламенті може пристати до третини обраних самовисуванців. А от традиційного «тушкування» може не бути. Новообрані депутати навряд чи ризикуватимуть своїм політичним майбутнім. Також, за словами експерта, в Україні не буде дострокових місцевих виборів: «У відповідності зі статтею 141 Конституції термін повноважень органів місцевого самоврядування складає п'ять років. Тож якщо вони будуть призначені, то Конституційний суд їх просто відмінить. Волевиявлення може відбутися тільки восени 2020 року. До того ж треба зважати і на ОТГ. Нагадаю, що 30 червня відбулася чергова хвиля виборів до об'єднаних територіальних громад. І їм що, знову переобиратися за кілька місяців? Насправді є декілька законодавчих норм, які виключають можливість проведення дочасних місцевих виборів. Втім, не виключено, що вони можуть відбутися в Києві у зв'язку з можливою відставкою Кличка», - завершує експерт. Водночас політолог, директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор НЕБОЖЕНКО на своїй сторінці у «Фейсбуці» розповідає про складнощі, з якими доведеться зіштовхнутися новій владі. «Здається, що Порошенко і Медведчук не збираються поступатися реальною владою президентові України Зеленському. Добре видно, що вони його не бояться і тільки вичікують, коли завдати сильного удару. У тандема Медведчук-Порошенко є потужна політична мотивація (реванш влади), величезні ресурси, великий досвід боротьби з Україною, молодими реформаторами і молодими «слугами народу», а головне - надійний тил, тобто Кремль. Тому реально їх троє - «підпільний обком України» (Порошенко, Путін, Медведчук), а Зеленський один. Вони щільно затиснули його з двох сторін. Порошенко буде критикувати і наступати на президента Зеленського з боку українського націонал-консерватизму, а Медведчук - з боку проросійської напіврадянської аудиторії південного сходу України. Тому Порошенко має намір і далі контролювати «обмілілу» Західну Україну, Медведчук - втомлену і озлоблену Східну Україну. А у Зеленського ще немає політичних партнерів і друзів. Зеленський ще навіть не усвідомлює ступеня небезпеки ні для себе особисто, ні для України. Поки він сміливо бачить одні райдужні перспективи свого президентства без супроводжуючих їх ризиків. Йому здається, що у нього багато часу і вже багато влади. Те й інше привертає до нього багато нових друзів і ентузіастів його приголомшливого успіху», - пояснює політолог. За словами Віктора Небоженка, більшість українських виборців (73%) вважають, що вони зробили свій вибір правильно, поставивши на Зеленського. І тепер черга за президентом, у якого ще немає стратегії перемоги. «Він ще не знайшов свою виграшну політичну гру ані із Заходом, ані з громадською думкою та ЗМІ, ані з олігархами. Останні поспішають заповнити собою політичний вакуум, що утворився після поразки Порошенка, і підштовхнути президента Зеленського в потрібному для них напрямку», - констатував експерт. Марія АНІНА