Зелене світло «Зеленій книзі» - «Общество»

Фільм режисера Пітера Фарреллі під назвою «Зелена книга» - справжнє відкриття для кіноманів. Абсолютно неочікувано нам презентували чудову комедійну біографічну стрічку, засновану на реальних подіях. А головною її прикрасою стали два знамениті актори, які виконали головні ролі, - Вігго Мортенсен та Махершала Алі. Згідно із сюжетом, у 1962 році вишибала одного із нічних клубів американець італійського походження Тоні «Базіка» Валлелонга (Вігго Мортенсен) залишається без роботи. Та невдовзі він йде на співбесіду до заможного роботодавця, який шукає водія. Виявляється, що тим роботодавцем є відомий джазовий піаніст Дон Ширлі (Махершала Алі). Він шукає водія, щоб поїхати в тур на південь США, та обіцяє дуже солідний заробіток. Тоні начебто і радий, от тільки його потенційний роботодавець - темношкірий. А головний герой такий собі тихий расист. Та все ж Тоні погоджується. Тож дві протилежності вирушають у подорож по провінційному американському півдню. В дорозі вони користуються довідником «Зелена книга», що містить інформацію про безпечні місця для темношкірих мандрівників. Ця подорож відкриє героям очі на світ, на диво здружить їх та змінить їхні життя назавжди. Після мандрівки Тоні та Дон залишаться добрими друзями на все життя. Фільм заснований на реальних подіях. Втім численні родичі Ширлі назвали це кіно «симфонією брехні», адже занадто багато фактів та деталей біографії в ньому перекручено. Тож насамперед родичі заявили, що Тоні та Дон ніколи не були друзями і їхні стосунки були суто діловими. Також нащадки відомого музиканта обурилися тим, що у фільмі Дон Ширлі не спілкувався з родиною й не бажав мати справи з іншими темношкірими. За їхніми словами, Ширлі підтримував тісні зв'язки з сім'єю та не цурався братів по расі. Кінематографісти відповіли, мовляв, цей фільм не документальний, а художній. Тож і історію вони інтерпретували як їм забажалося. Втім хай там як, насправді кіно вийшло пречудове. Є, звісно, тут і мінуси. Наприклад, не дуже гарно прописана мотивація головних героїв: інколи просто не розумієш, чому вони чинять саме так. Замало уваги було приділено самій «Зеленій книзі», вона тут навіть не другорядна. А хотілося, щоб ця тема була розкрита ширше. Також фільм трохи вихолощений. Та це, може, й непогано. Насправді творча команда дуже сильно постаралася, аби глядач дійсно відчув атмосферу 1960-х. Загалом «Зелена книга» - дуже симпатичне, душевне та тепле роуд-муві. У фільмі піднято дуже серйозну та улюблену тему голлівудських кінотворців - тему расизму. І хоча часом не вистачало глибини, та цей недолік абсолютно компенсували прекрасні діалоги, дуже сильні окремі сцени і чудовий філігранний гумор Це кіно просто заряджає енергією. На фоні більшості фільмів, які цьогоріч номінували на «Оскара», «Зелена книга» виглядає надто гарною. Її хочеться передивлятися ще й ще. Звісно, що режисеру дуже поталанило із виконавцями головних ролей. Махершала Алі грає фантастично. Останнім часом режисери просто-таки не дають йому спокою. Та все ж головною зіркою фільму став Вігго Мортенсен. Ніхто подумати не міг, що статний король Арагорн, якого ми так полюбили в «Володарі перснів» багато років тому, зможе перевтілитися в такого приземленого та життєрадісного персонажа, як Тоні Валлелонга. Тож зелене світло «Зеленій книзі»! Євгенія ПРОРИВАЙ Вечірні Вісті .