Коли визначиться Україна: агробізнес — це lifestyle чи бізнес?, - Вадим Івченко - «Происшествия»

Про це говорили з народним депутатом від «Батьківщини», заступником голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Вадимом Івченком.

Чи варто очікувати в Україні найближчим часом переформатування аграрного ринку?

З 2014 року країни світу вивчають Україну: дивляться, що відбувається з владою, фінансами, мікрокліматом, боротьбою з корупцією, захистом прав власності тощо. Фактично зараз вже деякі гравці почали визначатися, і, думаю, наступного року ми побачимо й китайські інвестиції. Ми мали низку зустрічей з представниками китайських компаній, які хочуть відкрити в Україні майданчики продажу агропродукції, як, наприклад, всесвітньо відома торговельна платформа Alibaba. Європейці через купівлю корпоративних прав українських компаній теж будуть заходити на ринок. Інвестуватимуть у виробництво кормів і логістику. Звісно, якщо в Україні буде відкрито ринок землі, то інвесторів значно побільшає.

Про ринок землі поговоримо згодом, поки хотілося б почути ваші прогнози: куди насамперед будуть спрямовуватись інвестиції?

Доречно згадати про реформу «Укрзалізниці». Усі гравці ринку вже висловили свою думку, що вона потрібна, і проблема перейшла у політичну площину: чи буде політична воля, щоб «дотиснути» рішення щодо приватної тяги. Наша політична сила взяла на себе зобов'язання запровадити приватну тягу. Але це вже реалізовуватимемо після виборів, в залежності від того, який розклад політичних сил матимемо.

Стосовно китайських інвестицій: після ситуації з ДПЗКУ як китайські інвестори сприймають Україну?

З ними потрібно працювати, адже ніхто не робив їм цікавих пропозицій. Поки працюють лише особисті контакти окремих людей, які реалізують проекти під певні гарантії. Я не знаю глобальних переговорних процесів, які би були на слуху. Звісно, до Китаю їздять і аграрії, але не бачу кроків уряду в бік розвитку китайського ринку і залучення китайських інвесторів. Натомість Україна має сьогодні проблему з експортом до Китаю окремих видів продукції, наприклад, субпродуктів, продукції тваринництва.

Щодо земельного питання: як розвиватиметься ситуація з ринком землі найближчим часом?

Для того щоб в Україні діяли чіткі європейські правила ринку землі, потрібно, щоб в країні було встановлено ряд критеріїв. Перший - це захист прав власності. Поки ми в цій сфері не бачитимемо позитивних зрушень і не матимемо гарантій від тих, хто буде купувати землю, важко уявити європейські умови.

Друга умова - доступ малих і середніх виробників до кредитів. Адже сьогодні наша банківська система не працює з агровиробниками без застави.

Третій фактор - це доступні відсотки на кредитні кошти, які сьогодні занадто великі.

Я вже не кажу про правила обігу землі сільськогосподарського призначення. Коли уряд внесе Закон «Про правила обігу земель сільськогосподарського призначення», все стане зрозумілим і в кожного буде чітка позиція. Гадаю, що аграрні асоціації будуть дискутувати, домовлятися, давати пропозиції, щоб досягти єдиної консолідованої позиції в цьому питанні.

Говоримо, наприклад, про обмеження в одні руки - має бути чи ні? Що має бути першим - право людини отримати найвищу ціну чи все ж таки ефективність сільськогосподарського виробництва?

Тож ця модель ще буде формуватися, і вона, повірте, не така легка, оскільки залежить не тільки від депутатів одного комітету, а й ще від довіри людей до влади. Бо в будь-яку реформу люди повинні насамперед вірити, і над цим потрібно працювати.

В новому курсі Юлії Тимошенко визначено закінчення земельної реформи прийняттям Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Ми запропонували французьку модель, хоч я переконаний, що в цьому парламенті європейські правила обігу не пройдуть. Цей парламент не зможе прийняти даний закон. Будуть пропозиції і проекти і від аграрного комітету, і від уряду, але лише тоді, коли буде чітко зрозумілим розклад політичних сил. Після парламентських виборів можна говорити про якесь рішення.

Якою ви бачите ідеальну модель ринку землі?

Наша політична сила вивчає французьку модель ринку землі. Ми вже спілкуємося з SAFER, в кінці квітня запланований візит до Франції для вивчення діючих там правил у земельному законодавстві, повноважень SAFER, умов придбання землі, можливостей кредитування. Головне правило французької моделі полягає в тому, що землю можуть купити лише сільгоспвиробники - фермери, аграрні компанії, сільгосппідприємства, тобто ті, хто працюватиме на цій землі. Там її не має права купити депутат, суддя, прокурор або той, хто не працює в сільському господарстві.

Закон у Франції вимагає дозволу влади на будь-який акт купівлі-продажу землі або надання її в оренду. Усі операції на ринку землі сільськогосподарського призначення відслідковують державні місцеві агенції, що входять до спілки SAFER. Однією з цілей спілки є недопущення різкого зменшення сільськогосподарських угідь і скорочення кількості сімейних господарств. SAFER може перешкодити підписанню угоди на продаж землі, якщо вважає, що угода носить спекулятивний характер або операція може спричинити розпад фермерського господарства. Але якщо фермер ефективно працює на орендованій землі, наприклад 7 років, то він може спокійно купити землю.

Питання обмеження обігу сільськогосподарських земель стоятимуть як політичні і залежатимуть від домовленостей гравців наступної Верховної Ради.

Я особисто за те, щоб збільшити обмеження на одну особу. Це може бути формат 1 тис. га, бо зрозуміло, що на 200 га не розгорнеш виробництво. Я не кажу про сади, теплиці і органіку. Якщо хтось займається органічним виробництвом, то відразу можна купувати таким виробникам землю, адже воно потребує доволі значних інвестицій і часу для переведення землеробства з традиційного в органічне. Виробники органічної продукції лише через п'ять років починають отримувати прибуток.

Якщо ми сьогодні не пропишемо чіткі правила для ринку землі, то де гарантія, що коли він відкриється, сільгоспвиробники не створять монополії. Спочатку «з'їдять» маленьких, потім середні почнуть один одного викупати і в результаті може статися так, що залишаться 1,5-2 тис. компаній, які володітимуть усіма земельними запасами країни. Диктувати умови ми вже їм не зможемо, а це вже питання продовольчої безпеки.

Ви вбачаєте в процесі передачі землі ОТГ і електронних торгах продажу оренди землі певні недоліки. Про що йдеться?

Зараз органам місцевого самоврядування (ОТГ) Держгеокадастр передає землю. Це, по-перше, незаконно, адже законопроект парламентом так і не було прийнято. По-друге - передає землі, які знаходяться в оренді на 40 років. Законопроектом №8121 передбачається, що ОТГ не може розпоряджатися землею, лише через аукціон. Якщо місцевий аукціон - то Держгеокадастр може його блокувати, якщо електронний - то використовувати мають тільки майданчик СЕТАМ. При цьому аукціон проводить навіть не ОТГ, а землевпорядна організація, яка отримала ліцензію і доручення від Держгеокадастру.

Але в селах не скрізь є швидкісний Інтернет, щоб фермер міг взяти участь в аукціоні. До того ж ні голова ОТГ, ні громада не знають, хто в результаті візьме в оренду їхню землю. Я проти псевдофермерства.

Землю передавали об'єднаним територіальним громадам для того, щоб вони розпоряджалися цією землею. Навіть якщо отримувати найвищу ціну, то ОТГ має висувати свої критерії під час проведення аукціону. Наприклад, що право оренди на землю можуть мати лише сільгоспвиробники з даного району. Чому аукціони виграють люди, які не мають відношення до сільського господарства, які ніколи не приїдуть в те село? Ці люди просто капіталізують, віддаючи потім цю землю в обробіток і отримуючи певну суму з гектару.

І ще одне питання - електронні торги проводяться на приватному майданчику, що є теж порушенням. Я вважаю, що такі аукціони мають проходити виключно на державних майданчиках.

Для кожної категорії виробників потрібно зробити дорожню карту. Наприклад, для великих виробників - це дерегуляція, можливість залучення швидких грошей для логістики.

Ми за 27 років жодного разу не говорили з одноосібниками, які працюють в тіні і по суті знаходяться поза аграрним сектором. Інші держави працюють з цією категорією в законодавчому полі. Коли ми розглядали бюджет Німеччини, то виявилося, що там 60% спрямовується не прямої підтримки, а у сплаті відповідних податків.

Ми можемо запровадити таку ж систему в Україні і сказати: хлопці, виходьте з тіні, а натомість держава буде сплачувати за вас 10 років єдиний соціальний внесок в ПФ. Ми повинні забезпечувати виробникам певні стимули.

З 4,5 млн одноосібників хай це буде 15%, а це 600 тисяч маленьких точок зростання в країні. До речі, сьогодні говорять, що в Україні працює 37 тисяч, але за нашими підрахунками це лише 22 тисячі фермерів і кілька тисяч сільгосппідприємств. А це, уявіть, буде 600 тисяч. І якщо в них буде заробіток 150-200 тис. грн в місяць, то ми побачимо зовсім інші села, туди почнуть повертатися молоді люди. І якщо земля забезпечуватиме сталий прибуток, то ніхто не буде її продавати, а займатимуться аграрним бізнесом. І таку дорожню карту для бізнесу потрібно намалювати. Отже нам є над чим працювати.

Можливо, молодь масово і не повернеться в село, але є шанс, що спадкоємці невеликого аграрного бізнесу, який забезпечуватиме стабільний прибуток, нададуть перевагу не проживанню в Києві, а все-таки власній справі. Наприклад, на Західній Україні вже майже зупинена міграція у великі міста, і люди надають перевагу передмістю чи невеликим містечкам.

Є гарний приклад, коли молода родина повернулася із заробітків з Італії і утримують 6 корів, облаштували доїльну залу і зараз мають від здачі молока 30 тис. грн в місяць. Планують забрати свої паї з оренди для заготівлі сіна.

А, наприклад, в Дніпропетровській області компанія Danone об'єднала 10 сімейних ферм, які утримують по 15 корів, у молочний кооператив. На іншій сімейній фермі, де утримується 66 корів, працює чотири людини. Так, у таку ферму потрібно було інвестувати близько 7 млн грн, але в місяць вона приносить 300 тис. грн тільки на здачі молока.

Отож, як бачимо, варіантів може бути багато, і коли молодь побачить, що вона на фермі чи в теплиці зможе заробляти, і буде можливість взяти дешеві кредити для започаткування власної справи чи розширення вже існуючої, то, можливо, це якраз і стане стимулом. Це буде гарна ідея для молодої людини, яка шукає себе і потребує простору для розвитку.

Алла Стрижеус, Людмила Лебідь, AgroPortal.ua

...

Україна уже занурилася у виборчі процеси. Від того, як розмістяться політичні сили, залежатиме, як зміниться політика, в тому числі й аграрна, коли і на яких умовах буде запроваджено ринок землі та загалом яким шляхом піде Україна. Про це говорили з народним депутатом від «Батьківщини», заступником голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Вадимом Івченком. Чи варто очікувати в Україні найближчим часом переформатування аграрного ринку? З 2014 року країни світу вивчають Україну: дивляться, що відбувається з владою, фінансами, мікрокліматом, боротьбою з корупцією, захистом прав власності тощо. Фактично зараз вже деякі гравці почали визначатися, і, думаю, наступного року ми побачимо й китайські інвестиції. Ми мали низку зустрічей з представниками китайських компаній, які хочуть відкрити в Україні майданчики продажу агропродукції, як, наприклад, всесвітньо відома торговельна платформа Alibaba. Європейці через купівлю корпоративних прав українських компаній теж будуть заходити на ринок. Інвестуватимуть у виробництво кормів і логістику. Звісно, якщо в Україні буде відкрито ринок землі, то інвесторів значно побільшає. Про ринок землі поговоримо згодом, поки хотілося б почути ваші прогнози: куди насамперед будуть спрямовуватись інвестиції? Доречно згадати про реформу «Укрзалізниці». Усі гравці ринку вже висловили свою думку, що вона потрібна, і проблема перейшла у політичну площину: чи буде політична воля, щоб «дотиснути» рішення щодо приватної тяги. Наша політична сила взяла на себе зобов'язання запровадити приватну тягу. Але це вже реалізовуватимемо після виборів, в залежності від того, який розклад політичних сил матимемо. Стосовно китайських інвестицій: після ситуації з ДПЗКУ як китайські інвестори сприймають Україну? З ними потрібно працювати, адже ніхто не робив їм цікавих пропозицій. Поки працюють лише особисті контакти окремих людей, які реалізують проекти під певні гарантії. Я не знаю глобальних переговорних процесів, які би були на слуху. Звісно, до Китаю їздять і аграрії, але не бачу кроків уряду в бік розвитку китайського ринку і залучення китайських інвесторів. Натомість Україна має сьогодні проблему з експортом до Китаю окремих видів продукції, наприклад, субпродуктів, продукції тваринництва. Щодо земельного питання: як розвиватиметься ситуація з ринком землі найближчим часом? Для того щоб в Україні діяли чіткі європейські правила ринку землі, потрібно, щоб в країні було встановлено ряд критеріїв. Перший - це захист прав власності. Поки ми в цій сфері не бачитимемо позитивних зрушень і не матимемо гарантій від тих, хто буде купувати землю, важко уявити європейські умови. Друга умова - доступ малих і середніх виробників до кредитів. Адже сьогодні наша банківська система не працює з агровиробниками без застави. Третій фактор - це доступні відсотки на кредитні кошти, які сьогодні занадто великі. Я вже не кажу про правила обігу землі сільськогосподарського призначення. Коли уряд внесе Закон «Про правила обігу земель сільськогосподарського призначення», все стане зрозумілим і в кожного буде чітка позиція. Гадаю, що аграрні асоціації будуть дискутувати, домовлятися, давати пропозиції, щоб досягти єдиної консолідованої позиції в цьому питанні. Говоримо, наприклад, про обмеження в одні руки - має бути чи ні? Що має бути першим - право людини отримати найвищу ціну чи все ж таки ефективність сільськогосподарського виробництва? Тож ця модель ще буде формуватися, і вона, повірте, не така легка, оскільки залежить не тільки від депутатів одного комітету, а й ще від довіри людей до влади. Бо в будь-яку реформу люди повинні насамперед вірити, і над цим потрібно працювати. В новому курсі Юлії Тимошенко визначено закінчення земельної реформи прийняттям Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Ми запропонували французьку модель, хоч я переконаний, що в цьому парламенті європейські правила обігу не пройдуть. Цей парламент не зможе прийняти даний закон. Будуть пропозиції і проекти і від аграрного комітету, і від уряду, але лише тоді, коли буде чітко зрозумілим розклад політичних сил. Після парламентських виборів можна говорити про якесь рішення. Якою ви бачите ідеальну модель ринку землі? Наша політична сила вивчає французьку модель ринку землі. Ми вже спілкуємося з SAFER, в кінці квітня запланований візит до Франції для вивчення діючих там правил у земельному законодавстві, повноважень SAFER, умов придбання землі, можливостей кредитування. Головне правило французької моделі полягає в тому, що землю можуть купити лише сільгоспвиробники - фермери, аграрні компанії, сільгосппідприємства, тобто ті, хто працюватиме на цій землі. Там її не має права купити депутат, суддя, прокурор або той, хто не працює в сільському господарстві. Закон у Франції вимагає дозволу влади на будь-який акт купівлі-продажу землі або надання її в оренду. Усі операції на ринку землі сільськогосподарського призначення відслідковують державні місцеві агенції, що входять до спілки SAFER. Однією з цілей спілки є недопущення різкого зменшення сільськогосподарських угідь і скорочення кількості сімейних господарств. SAFER може перешкодити підписанню угоди на продаж землі, якщо вважає, що угода носить спекулятивний характер або операція може спричинити розпад фермерського господарства. Але якщо фермер ефективно працює на орендованій землі, наприклад 7 років, то він може спокійно купити землю. Питання обмеження обігу сільськогосподарських земель стоятимуть як політичні і залежатимуть від домовленостей гравців наступної Верховної Ради. Я особисто за те, щоб збільшити обмеження на одну особу. Це може бути формат 1 тис. га, бо зрозуміло, що на 200 га не розгорнеш виробництво. Я не кажу про сади, теплиці і органіку. Якщо хтось займається органічним виробництвом, то відразу можна купувати таким виробникам землю, адже воно потребує доволі значних інвестицій і часу для переведення землеробства з традиційного в органічне. Виробники органічної продукції лише через п'ять років починають отримувати прибуток. Якщо ми сьогодні не пропишемо чіткі правила для ринку землі, то де гарантія, що коли він відкриється, сільгоспвиробники не створять монополії. Спочатку «з'їдять» маленьких, потім середні почнуть один одного викупати і в результаті може статися так, що залишаться 1,5-2 тис. компаній, які володітимуть усіма земельними запасами країни. Диктувати умови ми вже їм не зможемо, а це вже питання продовольчої безпеки. Ви вб ачаєте в процесі передачі землі ОТГ і електронних торгах продажу оренди землі певні недоліки. Про що йдеться? Зараз органам місцевого самоврядування (ОТГ) Держгеокадастр передає землю. Це, по-перше, незаконно, адже законопроект парламентом так і не було прийнято. По-друге - передає землі, які знаходяться в оренді на 40 років. Законопроектом №8121 передбачається, що ОТГ не може розпоряджатися землею, лише через аукціон. Якщо місцевий аукціон - то Держгеокадастр може його блокувати, якщо електронний - то використовувати мають тільки майданчик СЕТАМ. При цьому аукціон проводить навіть не ОТГ, а землевпорядна організація, яка отримала ліцензію і доручення від Держгеокадастру. Але в селах не скрізь є швидкісний Інтернет, щоб фермер міг взяти участь в аукціоні. До того ж ні голова ОТГ, ні громада не знають, хто в результаті візьме в оренду їхню землю. Я проти псевдофермерства. Землю передавали об'єднаним територіальним громадам для того, щоб вони розпоряджалися цією землею. Навіть якщо отримувати найвищу ціну, то ОТГ має висувати свої критерії під час проведення аукціону. Наприклад, що право оренди на землю можуть мати лише сільгоспвиробники з даного району. Чому аукціони виграють люди, які не мають відношення до сільського господарства, які ніколи не приїдуть в те село? Ці люди просто капіталізують, віддаючи потім цю землю в обробіток і отримуючи певну суму з гектару. І ще одне питання - електронні торги проводяться на приватному майданчику, що є теж порушенням. Я вважаю, що такі аукціони мають проходити виключно на державних майданчиках. Для кожної категорії виробників потрібно зробити дорожню карту. Наприклад, для великих виробників - це дерегуляція, можливість залучення швидких грошей для логістики. Ми за 27 років жодного разу не говорили з одноосібниками, які працюють в тіні і по суті знаходяться поза аграрним сектором. Інші держави працюють з цією категорією в законодавчому полі. Коли ми розглядали бюджет Німеччини, то виявилося, що там 60% спрямовується не прямої підтримки, а у сплаті відповідних податків. Ми можемо запровадити таку ж систему в Україні і сказати: хлопці, виходьте з тіні, а натомість держава буде сплачувати за вас 10 років єдиний соціальний внесок в ПФ. Ми повинні забезпечувати виробникам певні стимули. З 4,5 млн одноосібників хай це буде 15%, а це 600 тисяч маленьких точок зростання в країні. До речі, сьогодні говорять, що в Україні працює 37 тисяч, але за нашими підрахунками це лише 22 тисячі фермерів і кілька тисяч сільгосппідприємств. А це, уявіть, буде 600 тисяч. І якщо в них буде заробіток 150-200 тис. грн в місяць, то ми побачимо зовсім інші села, туди почнуть повертатися молоді люди. І якщо земля забезпечуватиме сталий прибуток, то ніхто не буде її продавати, а займатимуться аграрним бізнесом. І таку дорожню карту для бізнесу потрібно намалювати. Отже нам є над чим працювати. Можливо, молодь масово і не повернеться в село, але є шанс, що спадкоємці невеликого аграрного бізнесу, який забезпечуватиме стабільний прибуток, нададуть перевагу не проживанню в Києві, а все-таки власній справі. Наприклад, на Західній Україні вже майже зупинена міграція у великі міста, і люди надають перевагу передмістю чи невеликим містечкам. Є гарний приклад, коли молода родина повернулася із заробітків з Італії і утримують 6 корів, облаштували доїльну залу і зараз мають від здачі молока 30 тис. грн в місяць. Планують забрати свої паї з оренди для заготівлі сіна. А, наприклад, в Дніпропетровській області компанія Danone об'єднала 10 сімейних ферм, які утримують по 15 корів, у молочний кооператив. На іншій