Кінець п’ятиріччя невиконаних обіцянок - «Происшествия»

П'ять років тому на позачергових виборах президента у першому турі з результатом 54 ,7 %...

Після закінчення Революції Гідності та початку російської агресії українці були надто налякані. Тож політтехнологи Петра Олексійовича якраз і використали цей психологічний аспект. Так, тоді ще кандидат у президенти Порошенко сказав українцям, що антитерористична операція має тривати години, лічені дні (потім вже були лічені місяці)... Він пообіцяв швидко вирішити надскладну проблему, і йому повірили. Окрім того, Порошенко щедро роздавав й інші обіцянки... От тільки за п'ять років майже нічого не виконав. За його словами, усьому виною війна. То, може, в Росії нам тарифи встановлюють і таке інше? Насправді це якесь замкнене пекельне коло. Але ж дуже зручне й прибуткове для декого.

За п'ять років своєї каденції п'ятий президент так і не зміг повернути в нашу країну мир. Усе, на що він спромігся, так це на створення мирного плану, який згодом став основою для мертвонароджених Мінських домовленостей. Потім була спроба встановити особливий статус для окупованих територій Донецької та Луганської областей, про які потім, здається, забув навіть сам гарант... І за п'ять років Порошенко не спромігся ініціювати переговори з країнами - підписантами Будапештського меморандуму...

Але президент обіцяє, що одразу після виборів швидесенько можна буде усе вирішити. Так, в інтерв'ю телеканалу «Україна» він сказав: «Крим буде повернуто Україні. Ми зробимо все можливе, щоб це було зроблено якнайшвидше, одразу ж після президентських виборів...».

Також він висловив надію, що знову-таки після виборів буде прогрес щодо миротворчої місії ООН на Донбасі...

Серйозно? Звісно, понад усе хотілося, щоб закінчилася війна, а Крим був звільнений від російських окупантів... Але ж чи не нагадує вам це обіцянки зразка 2014 року, за які, до речі, Порошенко вибачався? Що ж це за хвороба така - давати пустопорожні обіцянки?

Дехто згадає, що Порошенко пообіцяв безвіз і зробив. І що тепер «кожен українець може й має можливість випити фантастичну каву у Братиславі, або полетіти лоукостом до Варшави, або відвідати Віденську оперу». Це якщо залишаться гроші після сплати «комуналки», походу в аптеку і продуктовий магазин... Та річ у тім, що може так статися, що той самий безвіз Україна може втратити. І все через декриміналізацію статті Кримінального кодексу України про незаконне збагачення. Цю статтю КСУ визнав неконституційною, розглянувши подання 59 нардепів, серед яких було 11 представників фракції БПП! Тож чи могли вони діяти без санкції Банкової? Сумнівно...

Хоч як би там було з безвізом, ця ситуація якнайкраще характеризує боротьбу з корупцією «по-новому». Та чи є ця боротьба в принципі? Після корупційного скандалу, що вибухнув у «оборонці», можна констатувати, що немає...

А ще згадайте-но діалог лише двохмісячної давності між Петром Порошенком та громадським активістом у Черкасах під час «Томос-туру». «Коли з корупцією будете боротись?» - запитав активіст. «У мене прохання до вас. Сходіть до церкви, поставте свічку, бо ви невіруюча людина. І Господь вас попустить», - відповів гарант. І в цих словах вся сумна суть.

Прихильники президента, звісно, можуть сказати, що боротьба з корупцією - поза межами компетенції їхнього кумира. Однак це зовсім не так. Незважаючи ні на що, президент у нашій країні має колосальний вплив. А найважливіше - право законодавчої ініціативи. І от тепер згадайте, як довго глава держави затягував запуск спеціального антикорупційного суду, не вносячи до парламенту профільний законопроект (він запрацює тільки після виборів). Але ж ми знаємо, що гарант ще той законотворець: щойно вигадає щось «корисне» - й одразу ж у Верховну Раду відправляє готовий документ, а за кілька днів депутати з так званої більшості та їхні сателіти за нього вже й проголосують, як зайчики. Часом здається, що Порошенко в принципі розглядає ВР як виконавицю його законотворчих забаганок...

А ще саме на Порошенкові лежить відповідальність за парламентську кризу. Вже кілька років поспіль він категорично не хоче помічати, що у Верховній Раді немає юридично оформленої коаліції. А це вже привід для розпуску парламенту... Звісно, що вже пізно, та цієї осені українці оберуть новий склад ВР, і нинішня влада зможе розраховувати лише на незначне представництво там... Але найголовніше те, що усі ці роки при владі були політики, рівень довіри до яких катастрофічно впав. І якби президент розпустив парламент через фактичну вітсутність коаліції, то й політичні розклади були би зовсім іншими. А тоді, може, й реформи були б реформами, а не зґвалтуванням власного народу...

До речі, згадайте, як восени 2017-го гарант заявив, що в Україні за останні кілька років було проведено 144 реформи, які наблизили країну до членства в ЄС. Тоді хотілося взяти лупу й пошукати ті зміни... Зараз, певно, показник ще збільшився, все ж таки півтора року минуло... От тільки чому тоді Порошенко заявляє у своїй новій виборчій програмі, що «подолання бідності - основне завдання, від реалізації якого залежить виконання нашої візії України як великої держави щасливих людей». Як послухаєш гаранта, то складається враження, що у нас не життя, а мед. А тут бідність звідкілясь з'явилася... Реформи не допомогли? Вони ж такі чудові...

Втім, якщо облишити іронію та сарказм, то гнітюча атмосфера склалася... У повітрі буквально витає ненависть до критиків влади та патріотичної опозиції. Нас намагаються нажахати тим, що якщо Порошенко не виграє, то нападе Путін. Натякаючи на те, що усі інші кандидати (особливо лідери перегонів) працюють на агресора. Це якось дуже брудно та низько... При цьому так звані порохоботи намагаються в інформаційному просторі сформувати образ доброго царя... Але ж президент - це звичайний найманий працівник, якого обирають на конкурсі (виборах) та з яким фактично заключають контракт на п'ять років! І допоки ми цього не зрозуміємо, анічогісінько в нашій країні не зміниться...

Якесь сумне закінчення п'ятиріччя. Легше стає тільки від однієї думки: ця епоха завершується, і почнеться зовсім нова, яка приведе нас до переможного миру та благополуччя.

Яна ДЖУНГАРОВА

"Вечірні Вісті"

...

П'ять років тому на позачергових виборах президента у першому турі з результатом 54 ,7 % переміг Петро Порошенко. Це був неймовірний кар'єрний зліт. Так, Порошенко двічі був міністром (економіки та іноземних справ), народним депутатом кількох скликань, але ніколи не був впливовим політиком, за яким йшли люди. Він ніколи не був лідером. Та у 2014 році все змінилося, й Порошенко переміг із неймовірним результатом. Що ж сталося? Все дуже просто та сумно. Після закінчення Революції Гідності та початку російської агресії українці були надто налякані. Тож політтехнологи Петра Олексійовича якраз і використали цей психологічний аспект. Так, тоді ще кандидат у президенти Порошенко сказав українцям, що антитерористична операція має тривати години, лічені дні (потім вже були лічені місяці). Він пообіцяв швидко вирішити надскладну проблему, і йому повірили. Окрім того, Порошенко щедро роздавав й інші обіцянки. От тільки за п'ять років майже нічого не виконав. За його словами, усьому виною війна. То, може, в Росії нам тарифи встановлюють і таке інше? Насправді це якесь замкнене пекельне коло. Але ж дуже зручне й прибуткове для декого. За п'ять років своєї каденції п'ятий президент так і не зміг повернути в нашу країну мир. Усе, на що він спромігся, так це на створення мирного плану, який згодом став основою для мертвонароджених Мінських домовленостей. Потім була спроба встановити особливий статус для окупованих територій Донецької та Луганської областей, про які потім, здається, забув навіть сам гарант. І за п'ять років Порошенко не спромігся ініціювати переговори з країнами - підписантами Будапештського меморандуму. Але президент обіцяє, що одразу після виборів швидесенько можна буде усе вирішити. Так, в інтерв'ю телеканалу «Україна» він сказав: «Крим буде повернуто Україні. Ми зробимо все можливе, щоб це було зроблено якнайшвидше, одразу ж після президентських виборів.». Також він висловив надію, що знову-таки після виборів буде прогрес щодо миротворчої місії ООН на Донбасі. Серйозно? Звісно, понад усе хотілося, щоб закінчилася війна, а Крим був звільнений від російських окупантів. Але ж чи не нагадує вам це обіцянки зразка 2014 року, за які, до речі, Порошенко вибачався? Що ж це за хвороба така - давати пустопорожні обіцянки? Дехто згадає, що Порошенко пообіцяв безвіз і зробив. І що тепер «кожен українець може й має можливість випити фантастичну каву у Братиславі, або полетіти лоукостом до Варшави, або відвідати Віденську оперу». Це якщо залишаться гроші після сплати «комуналки», походу в аптеку і продуктовий магазин. Та річ у тім, що може так статися, що той самий безвіз Україна може втратити. І все через декриміналізацію статті Кримінального кодексу України про незаконне збагачення. Цю статтю КСУ визнав неконституційною, розглянувши подання 59 нардепів, серед яких було 11 представників фракції БПП! Тож чи могли вони діяти без санкції Банкової? Сумнівно. Хоч як би там було з безвізом, ця ситуація якнайкраще характеризує боротьбу з корупцією «по-новому». Та чи є ця боротьба в принципі? Після корупційного скандалу, що вибухнув у «оборонці», можна констатувати, що немає. А ще згадайте-но діалог лише двохмісячної давності між Петром Порошенком та громадським активістом у Черкасах під час «Томос-туру». «Коли з корупцією будете боротись?» - запитав активіст. «У мене прохання до вас. Сходіть до церкви, поставте свічку, бо ви невіруюча людина. І Господь вас попустить», - відповів гарант. І в цих словах вся сумна суть. Прихильники президента, звісно, можуть сказати, що боротьба з корупцією - поза межами компетенції їхнього кумира. Однак це зовсім не так. Незважаючи ні на що, президент у нашій країні має колосальний вплив. А найважливіше - право законодавчої ініціативи. І от тепер згадайте, як довго глава держави затягував запуск спеціального антикорупційного суду, не вносячи до парламенту профільний законопроект (він запрацює тільки після виборів). Але ж ми знаємо, що гарант ще той законотворець: щойно вигадає щось «корисне» - й одразу ж у Верховну Раду відправляє готовий документ, а за кілька днів депутати з так званої більшості та їхні сателіти за нього вже й проголосують, як зайчики. Часом здається, що Порошенко в принципі розглядає ВР як виконавицю його законотворчих забаганок. А ще саме на Порошенкові лежить відповідальність за парламентську кризу. Вже кілька років поспіль він категорично не хоче помічати, що у Верховній Раді немає юридично оформленої коаліції. А це вже привід для розпуску парламенту. Звісно, що вже пізно, та цієї осені українці оберуть новий склад ВР, і нинішня влада зможе розраховувати лише на незначне представництво там. Але найголовніше те, що усі ці роки при владі були політики, рівень довіри до яких катастрофічно впав. І якби президент розпустив парламент через фактичну вітсутність коаліції, то й політичні розклади були би зовсім іншими. А тоді, може, й реформи були б реформами, а не зґвалтуванням власного народу. До речі, згадайте, як восени 2017-го гарант заявив, що в Україні за останні кілька років було проведено 144 реформи, які наблизили країну до членства в ЄС. Тоді хотілося взяти лупу й пошукати ті зміни. Зараз, певно, показник ще збільшився, все ж таки півтора року минуло. От тільки чому тоді Порошенко заявляє у своїй новій виборчій програмі, що «подолання бідності - основне завдання, від реалізації якого залежить виконання нашої візії України як великої держави щасливих людей». Як послухаєш гаранта, то складається враження, що у нас не життя, а мед. А тут бідність звідкілясь з'явилася. Реформи не допомогли? Вони ж такі чудові. Втім, якщо облишити іронію та сарказм, то гнітюча атмосфера склалася. У повітрі буквально витає ненависть до критиків влади та патріотичної опозиції. Нас намагаються нажахати тим, що якщо Порошенко не виграє, то нападе Путін. Натякаючи на те, що усі інші кандидати (особливо лідери перегонів) працюють на агресора. Це якось дуже брудно та низько. При цьому так звані порохоботи намагаються в інформаційному просторі сформувати образ доброго царя. Але ж президент - це звичайний найманий працівник, якого обирають на конкурсі (виборах) та з яким фактично заключають контракт на п'ять років! І допоки ми цього не зрозуміємо, анічогісінько в нашій країні не зміниться. Якесь сумне закінчення п'ятиріччя. Легше стає тільки від однієї думки: ця епоха завершується, і почнеться зовсім нова, яка приведе нас до переможного миру та благополуччя. Яна ДЖУНГАРОВА "Вечірні Вісті" .