Вибори-2019 — останній шанс для ЄС? - «Мир»

У світлі Брекзиту і наслідків міграційної кризи для європейської солідарності, а також приходу до влади відкрито євроскептичних і націоналістичних партій, майбутні вибори до Європарламенту можуть бути останнім шансом для європейського проекту, моментом істини. З точки зору інститутів, ЄС являє собою безладний начерк, який, попри свій юний вік, пройшов через безліч моделей, так і не ставши втіленням жодної з них. Його називають мозаїкою, зліпленою з різних шматків, але він створив умови для політичних, економічних і юридичних звершень, які здавалися раніше неможливими. Європейське будівництво стало сюрпризом. Воно викликало здивування філософів, істориків, економістів, юристів тощо. Що б не говорили ось уже майже 50 років, метод «маленьких кроків» довів свою ефективність. Проте сьогодні, коли Європейський союз переживає кризу в сфері ідей, проектів і конкретних звершень, умови і підтвердження потрібності інтеграції вимагають переосмислення і чіткого уявлення в новому європейському проекті. Без цього ми можемо незабаром зіткнутися з розмиванням ЄС. Співвідношення сил в Європейському парламенті, який буде сформований після травневих виборів, визначить тон і напрямок роботи майбутнього європейського керівництва. Цілком ймовірно, що найбільш євроскептичним і популістським партіям вдасться отримати значну кількість крісел. Їх, звичайно, не вистачить для того, щоб претендувати на керівні посади в Єврокомісії, але хто знає? У будь-якому разі зміна політики Європейського парламенту і в цілому національних держав вимагатиме перетворень у курсі європейського будівництва. Головне питання в тому, в який бік схилиться чаша терезів. Чому європейське будівництво поступово відійшло від своєї першої ролі, тобто від захисту стратегічних і життєво важливих інтересів Європи і європейців? Просто тому, що цей захист вимагає досягнення консенсусу у визначенні того, що ж являє собою загальний європейський інтерес. Але економічна та соціальна модель Європейського союзу більше не базується на консенсусі. Вона є результатом компромісу 28 різних моделей і, як зазначається в статті 3 європейського договору, спирається на «високо конкурентну і соціальну ринкову економіку». Така гібридна модель породила цілу низку точок дисбалансу, які зрештою підірвали солідарність між державами і громадянами. З-поміж них варто насамперед відзначити податковий і соціальний демпінг деяких європейських держав, які відмовляються від чесної співпраці на користь вільної конкуренції. Крім того, деяким країнам були надані поблажки, зокрема Великій Британії, Ірландії, Данії та Польщі. Виходить, що в Європі немає єдиних для всіх правил, і це створює дисбаланс і викликає почуття несправедливості. Ще гіршим є те, що все це підірвало уявлення про загальноєвропейські інтереси, які є необхідною умовою для будь-якого політичного проекту. Таким чином, оновлення європейського проекту має спиратися на визначення дисбалансу і його причин, переосмислення європейської економічної та соціальної моделі - це необхідно для того, щоб громадяни знову побачили європейський шлях. Існує лише три можливі виходи з кризи легітимності Європейського союзу: ривок у бік федералізму, загальний вихід або ж новий масштабний політичний проект з опорою на соціальну ринкову економіку, яка працює на користь населення і захищає інтереси кожного від загроз нашого часу (масова імміграція, потепління клімату, торгова війна, енергопостачання, тероризм, нова економічна криза і т.д.). Напевно, більшість європейців (вони євроскептики, але не єврофоби) виступають саме за третій шлях: їм потрібно не «більше Європи» або «менше Європи», а їм потрібна інша Європа. Краща Європа. Хай там як, прийти до цього нового будівництва не вийде без жертв, зіткнень і, що найголовніше, сильної політичної волі. Новий європейський проект явно не зможе увібрати в себе 28 (скоро 27) держав із різним ставленням до співпраці і, ймовірно, повинен буде опиратися на розширені механізми партнерства (вони вже передбачаються європейськими договорами). Цей масштабний проект має зблизити податкові та соціальні системи, щоб задовольнити потребу в соціальній справедливості і знайти спільні відповіді на транснаціональні виклики. Відмова від руху вперед і прийняття статус-кво означають неминучу поразку: суперництво між державами загострюється, і громадська думка більше не миритиметься з нинішнім станом справ. Третій шлях - це не просто варіант, а необхідність. Це великий компроміс, що відповідає масштабам викликів і завдань, які європейцям доведеться вирішити найближчими роками. Третій шлях - це шлях європейської держави, а не просто географічної Європи. Це шлях загальних європейських інтересів, шлях солідарності. Головне питання в тому, у кого вистачить сміливості, щоб стати втіленням третього шляху? Жозефін СТАРОН Atlantico, Франція (Матеріал публікується зі скороченнями) .